Бриніть і лийтеся, джерела ніжні Качі,
Дзвеніть каскадами співучого срібла
З-під скелі сірої, що мохом поросла, —
На села, у сади, між вапняки гарячі...

На скелі, де ламають діорит,
За темною грядою Аю-Дага
Розташувала давня грецька сага
Храм Артеміди, перший партеніт...

Біжить шосе. Прозорим фіолетом
Закам’янілі хвилі дальніх гір
Укрили паділ, де шумить Салгір,
І спить село з похилим мінаретом...

За років прадідних, де нині круто
здіймається у небо Аюдаг, стояло місто.
Назву вже забуто...

Еще далеко асфоделей
Прозрачно-серая весна.
Пока еще на самом деле
Шуршит песок, кипит волна.

Окружена высокими холмами,
Овечьим стадом ты с горы сбегаешь
И розовыми, белыми камнями
В сухом прозрачном воздухе сверкаешь.
Качаются разбойничьи фелюги...

Давно вже вечір. Риси —
Мов вирізьблена рить.
Вгорі огонь горить,
І мовчки гробнуть кипариси...

Вже світ. З постелі встав я. Санаторій
Ще спить кругом. Лиш смарагдовий сад
Пташок збудив, що снів своїх, історій
Ніяк не ущебечуть. Ранку рад...

Впаду, впаду, впаду
На синю глибочінь.
Тінь,
Протінь
У сонячнім саду...

Із води із океана
Там вона далеко вийшла.
І такеє в неї видно —
Одірватися не можу...

З гори вона збігла і гола лягла, —
Не знає, не знає, не знає чому —
Жагуче коліна сумні розняла
І сонце приймає, як мужа...

Дельфін не гравсь у морі,
Не був і сонцехмар —
На давню синю тему
Задумалась гора...

Півдня п’яного задуха,
А від моря — легкий бриз.
В тихій пристані Гурзуфа
Ти струнка, мов кипарис.

Пятнадцать лет с тех пор минуло,
Прошел событий целый ряд,
Но вера пас не обманула -
И севастопольского гула...

Мені зрідні осяйне Чорне море:
Мов океан, весела й вільна я,
Із краю в край, де поле і де гори,
Луна мій спів, літа душа моя.

Боже мій, скільки простору —
Ледве колишеться море,
Теплая хвиля ласкає
Берег самотній тихенько...

Казали: Ялта — Криму цвіт, —
Над нею краще сонце гріє,
І інше небо, інший світ,
І дужче листя зеленіє.

Казали: Ялта — Криму цвіт, —
Над нею краще сонце гріє,
І інше небо, інший світ,
І дужче листя зеленіє...