Як шпарко хвиля в камінь ударя, Мов іскри, бризки сиплються... О море! Яви Нептуна, бур проводиря, Хай буруни гірких тривог поборе. Адже ж колись Енея не згубив, Не допустив козацтва до загину, Й вело воно крізь вир пекельних див До обріїв незнаних Україну. Тут на краю коханої землі Стою в полоні рвійної скорботи. Чи таїні морській мої жалі Хоч втишити, коли не побороти?
|