Розкішний, баєчний Криме!
В кожнім кипарисі — кров і біль.
Цокотом зсохлих кісток, а не римами,
Пісню співати тобі.
їх падало тисячі, тисячі
За волю майбутніх мільйонів:
Де ж той сницар, що з мармуру висіче
Стільки надгробних колон?
Не пишіть, не пишіть епітафій,
Не гукайте гучної слави:
Де ж той поет, що потрафив би
Висловить цю славу словами?
Не вдягайте жалібних риз;
Не плачте над рваними радами:
Де ж вони, ті океани,
Що вмістили би стільки сліз?
Тільки знаю, знов над окопами
Забуяв буянний цвіт,
Та в анналах СРР Європи —
Житимеш, житимеш, Перекопе,
Мавзолей невмируючих мерців.
| 
| 
