Палкого сонця промені ворожі

На кладовище сиплються, мов стріли,

На те каміння, що вкрива могили,

Де правовірні сплять, піддані божі.

Ні квітів, ні дерев, ні огорожі…

І серед пустки, наче на сторожі,

Стоїть гробниця. Ті, що в ній спочили,

Навіки в ній своє імення скрили.

З чужого краю тут співці бували

І тіні бранки любої шукали, –

Витає ж тута інша тінь, кривава:

Ні, тута не лежить краса гарема,

Марія смутна чи палка Зарема, –

Тут спочива бахчисарайська слава!